З народних джерел про здоров"я

Народна мудрість про  їжу

Прислів’я та приказки про їжу — це українська народна мудрість про їжу, хліб, без яких людина не може прожити.

Прислів’я та приказки про їжу

 Без їжі і віл не потягне.

Аби душа сита та тіло не наго.

Водою ситий не будеш. Гарбузом ситий не будеш.

Літом сякий-такий бур’янець, а хліба буханець —то й ситий чоловік.

 На ситім тулубі голова стоїть прямо.

 Повар від запаху ситий.

 По саме горло ситий.

Риба не хліб, ситий не будеш.

Сита кішка, коли сала не їсть. Сите порося і каші не їсть.

 Ситий, як бочка, а ще їсти просить.

 Ситий від крупи, п’яний від води. Не вечерявши легше, а повечерявши — краще.

 Млин меле водою, а чоловік живе їдою.

Який за столом, такий і за роботою.

Скоро їсть, скоро й робить.

Солодка їда (їжа) — животу біда.

 Приказки про їжу

Хто сит, той гадає, що вже ніколи не зголодніє.

І ріски в роті не було.

Ні росинки, ні порошинки в роті не було.

 Там публіка — сім душ на півбублика.

 Чудний бублик: кругом об’їси, а всередині нема нічого.

 Звабиш калачем, не відженеш і бичем.

 Калач за калач, а дармо нічого.

 Калач приїсться, а хліб ніколи.

 Нагодують калачем та й у спину рогачем,

 Плети йому калачі, а він тобі лапті.

 Тринди-ринди — коржі з маком.

 Без приправи і паляниці не зробиш.

 Із-за смичка — тонка паляничка.

 Їв би паляниці, та зубів нема.

Прислів’я про їжу

Не для Гриця паляниця.

 Або моя душа ворог цілого книша?

Нехай книш, аби не паляниця. Паляниця — хлібові сестриця.

 Паляниця — як пух, як дух, як милеє щастя.

Яка пшениця, така й паляниця.

 Байдуже паски, аби порося.

 Обійдеться великдень без гречаної паски.

 Годі з болота паску спекти.

 Добра паска, як є ковбаска.

Не тобі пеклася паска, та тобі досталось з’їсти.

Паска ще в колосі.

 Аби хліб, а зуби знайдуться.

 Аби риба, а хліб буде.

 А де ж той хліб, що вчора з’їли?

 Без зубів лихо, а без хліба ще гірше.

 Без хліба і без води погано жити.

 Без хліба і любов гине.

 Без солі, без хліба немає обіда.

І рибка без хліба бридка.

Бодай ніхто товченого хліба не діждав ні пекти, ні їсти.

 Будем постити, як хліба не стане.

Легкого хліба захотів.

Українські прислів’я про їжу

Дав бог хліб, як зубів не стало.

Тоді нажив хліба, коли зубів не стало.

Де хліб-сіль-каша, там домівка наша

. Де хліб і вода, там нема голода.

 Добрий хліб, коли нема калача.

 Живемо: хліб жуємо, а іноді ще й присолюємо.

 Є хліб — солі нема, є сіль — хліба нема.

Житній хліб пшеничному калачеві дід.

 Жуй, тату, воду, коли хліба нічим.

Завжди є їдець на готовий хлібець.

 З полови хліба не спечеш.

 Зварили нічо та й з’їли без хліба.

 З неба хліб не падає.

 З чого хліб, з того й пироги.

 З печі сирого хліба не виймають.

 І я вчений на хліб печений.

 Їмо хліб троякий: чорний, білий і ніякий.

Кий на кий вадить, а хліб на хліб не завадить.

 Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі.

 Кожному хліб не гіркий.

 Коли б хліб та вода, то не буде голода.

Як є хліба край, то і в хліві рай, а як хліба ні куска, так і в горниці тоска.

 Коли не стане хліба, так грінки грій.

 Коли стало на хліб, то стане й на обід.

 Коли хліб на столі, то стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка.

Коли хліб, тоді й розум.

Краще сухий хліб з водою, ніж паляниця з бідою.

 Краще їсти хліб з водою, ніж жити чужиною.

Ліпше свій хліб недопечений, ніж чужий перепечений.

 Люди — не татари, дадуть хліба і сметани.

 Мова мовиться, а хліб їсться.

 Мій татуньо між двома хлібами вмер: старого не було, а нового не дочекався

. Найсмачніший хліб од свого мозоля.

На пшеничний хліб — масло, а на вівсяний — голод.

 Небожата-діти, добре було вліті: хоч хліба не мали, та тепло знали.

 Не будеш брикати, як прийдеться хлібець з торби смике.

 Не вмієш пекти хліба, будеш пекти раків.

Не вчи вченого їсти хліба печеного, я й сам з’їм.

 

Загадки про їжу українською мовою — використовують для конкурсів, в навчанні, вони допомагають розвити логіку, вчать швидко думати.

 Загадки про їжу для дітей зібрані в цій статті, рівень складності у них теж різний, деякі складні, деякі простіші.

Холодильник похвалився, що на дім перетворився, де смачна і свіжа проживає …                       (їжа).

Морква, біб і цибулина, бурячок і капустина, ще й картопля — шусть у горщик. Ну й смачний ми зварим …        (борщик).

 Бурячка і барабольку, Капустину і квасольку Наварили і їмо! Ще сметани додамо! (червоний борщ)

 Всім обід готує мама: Ось бере вона петрушку, Інші додає приправи, — Будем їсти смачну …   (юшку).

 Лавр, укропчик, цибулина, Жменька рису і морквина. Рибки ще вкидаємо, Спеції всипаємо. (юшка)

 Довго з тіста їх ліпили, у окропі поварили. Потім дружно ласували, ще й сметанки додавали.          (Вареники)

 Місили,місили, Ліпили, ліпили, А тоді — хіп Та в окріп! А вже на останку — Масло та сметанку, Хто зуміє відгадати Того будем частувати.                 (Вареники).

 Є із сиром, із грибами, Із чорницею, вишнями. Можна цукром посмачити, Чи сметаною полити. (вареники)

 І поживне, і смачне, Біле, пінне, запашне. Залюбки малята п’ють, Здоровенькими ростуть.             (Молоко)

 На сметану, масло, сир Нам воно згодиться. І корисне, і смачне, Тече, як водиця. Колір в нього, наче сніг, Пригощу їм вас усіх! (Молоко).

 Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко)

 Зелену травичку корівка жує Та біле мене воно людям дає. (Молоко)

 Як навколо об’їси — Серединки не проси. Ми такі гостинці: Дірка в серединці.     (Бублики).

 Влітку ягід так багато. Їх спочатку буду рвати, Потім з цукром перетрем Ось смачний і вийде  …   ( Варення )

 Мене п’ють, мене ллють, усім потрібна я. Хто я така?        (Вода).

 У воду цукор, з продуктів Сиплем тільки сухофрукти, Варимо в каструлі й от Вийшов в нас смачний  …      (компот).

 Насушили ми шипшини, Липи цвіт, суниць, малини. Розігріли самовар, Пити будемо …  (узвар).

 Був зерном він у землі, Став із сіллю на столі. З ним їсти ми сідаємо,  І гостей стрічаємо. (хліб)

 Мене б’ють, товчуть, печуть, ріжуть, А я все терплю і всім добром плачу.       (Хліб).

 В землю кидалося, На повітрі розгулялося. У печі гартувалося. Запахом своїм всіх приваблює.        (Хліб).

 Ріжуть мене ножакою, б’ють мене ломакою; за те мене отак гублять, що всі мене люблять. (Хліб)

Що за хліб такий святковий На рушник вмостився новий?    (Коровай).

 М’яли, били і місили, І качали, і ліпили. Залишили підрости, Щоб рогалики спекти.   (Тісто).

 Тісто, ягоди і крем, Шоколад, прикраси, джем. Дуже страву цю люблю Її в кондитерській куплю. (Тістечко).

 До дітей на кожне свято Просять в гості завітати, Бо солодкий і смачний. Здогадались, хто такий?  (Торт).

 Що на сковорідку наливають, Так вчетверо згинають? (Млинці).

 І пухкенькі, і смачні. із пшениченьки вони. Зі здобного тіста, Просяться, щоб з’їсти.  (Пампушки).

 У воді росте кохається, Вкинь у воду — злякається.   (Сіль).

 Від води народиться, а води боїться.             (Сіль). Мене не їдять, і без мене не їдять.           (Сіль).

 В розмальованій хустині, Солоденька всередині. Коли нею почастують, Діти тішаться, ласують.   (Цукерка).

 На полі народився, на заводі варився, На столі розчинився.  (Цукор).

Солодкий, як мед, Білий, як сніг У пошані у всіх; До рота попав, там і пропав. (Цукор).

 Білий камінь у воді тане. (Цукор).

 З какао цукерка ця і з молока, Буває солодка, буває гірка, Буває начинка: ізюм чи горіх, Поділимо плитку велику на всіх! Якщо запитаємо, навіть в малят, Усі нам підкажуть, що це …      (Шоколад).

 В одній діжці два тіста. Можу я його розбити, Можу на обід зварити, Курка нам його знесе, Що це діти? Це —     (Яйце).

 Щоб омлету вам зробити, Спершу треба нас розбити. (Яйця)

Розколеш лід — візьмеш срібло, розколеш срібло візьмеш золото. (Яйце)

 Можна смажити, варити, Можна і сирими пити. Їх несе нам курочка, Птаха-чеботурочка. Загадки про вермішель Є як ниточка тоненька, Є спіралькою, пряменька. Кетчуп в неї додамо –  З задоволенням їмо! Загадки про кашу Є перлова, є гречана, Рисова, а ще пшоняна. Заливаєм молоком, А немає – кип’ятком. (каша)

 Наче сонечко, жовтеньке, А розтане – то м’якеньке. Молочко у ньому є, Смак до каші додає. (масло)

Є шапка, але немає голови; є ноги, але без черевика. (Гриб)

Я кислий був зелений. Дозрів — і пожовтів. З жарких країн, малята, до чаю прилетів! Хоч кислий я, малята, зі мною чай смачніш.  Додам я аромату — і станеш здоровіш. (Лимон)

Що то за голова, що лиш зуби й борода? (Часник)

 Я росла в темній темниці, як зросла— взяли в світлиці, з мене шкуру всі деруть, мене варять, мене труть, пироги з мене печуть. Відгадайте, хто ж я є, і назвіть ім’я моє. (Картопля)

 Спочатку я в окріп попав, А потім вінегретом став. (Буряк)

На яблуньці ми зріли, на сонці боки гріли. (Яблука)

А скажіть-но, любі діти: без чого юшки не зварити? (Риба) Я духмяний, в дірочках, а на смак так просто – ах! (Сир)

 Зі мною кожен бутерброд, зазирає вам у рот. (Ковбаса)

 

Легенда про хліб
Коли ще в Галичині жив король Данило, він мав такого майстра, що робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав. Король Данило сам відкривав ту касу, де працював той майстер, замикав його і відпускав власноруч, коли треба було майстрові кудись вийти. Він лише один знав про все багатства короля, той майстер.

І так розжився, що не розумів, як то голодним бути. Та й одного разу каже королеві:

- Золото – цар.

А Данило оправляє його:

- Ні, чоловіче, хліб – усьому голова.

- НІ, золото і срібло.

Так вони перечилися, що король обернувся та й пішов геть з майстерні. А другого дня бачить король Данило золотий напис на стіні: «Хліб – болото, а всьому голова – срібло й золото».

Данило нічого не сказав. Але другого дня зранку привів майстра, замкнув його; а тут вістові прилітають – ворог іде. Данило зібрав дружину і вирушили у похід. Поїхав, а про майстра забув, що замкнений. А король видав такий наказ, що ніхто не сміє до каси підходити, інакше смерть.

Минуло декілька місяців. Данило з військом повертається додому, чекає від майстра-золоторя дарунка за перемогу, а того нема. І тут згадав. Зіскакує з коня, біжить до каси, відмикає. а на купі золота лише кістяк з майстра, а на стіні золотом написано: «Срібло, золото – то болото, а хліб – цар».

Соняшник
Легенда

Це була чарівна і гірка історія.

Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо.

Одного дня веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали вони збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій вінок і вернулася назад.

Але там його вже не було. Побачила вона недалеко під березою гарного парубка з віночком у руках. Він обняв дочку сонця і забалакав до неї дуже чарівними словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька сонця.

Юна дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемуха, існує любов. Сонце кликало дочку додому, сердилося, говорило, що на землі їй буде дуже важко жити. Але дівчина зосталась з коханим.

Ну от почалося для неї звичайне земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона говорила йому, що вона мало бачить його, сумує за ним. Говорила, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, що єднається з радістю у праці.

Тоді дівчина попросила, щоб він навчив її працювати, щоб стати земною. А він все мовчав. Потім красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і закралася непомітно до батьківського царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми.

І тоді дівчина-красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

Про калину
Легенди

 

Було це давно-давно, ще у ті давні часи, коли на нашу землю без кінця нападали турки та татари. Була неділя. Все село гуляло на весіллі у Калинки. Та раптом, мов чорна хмара, налетіли татари. Усі чоловіки кинулися захищати село, а дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота. Вони навіть відірвалися від погоні, але болото затягнуло їх.

Там, де дівчата потонули, з часом виросли кущі з червоно -вогняними ягодами. Дали люди їм назву калина. Відтоді росте і красується в наших Микулинцях калина. Старі люди кажуть, щоб калина довше зберігала свої цілющі властивості, краще зривати ягоди саме в неділю.

В давні часи дівчат називали не так, як тепер. Одну дівчину звали Калина. Йшла вона мимо городів, левад, лугів. А ось і криниця. Задивилася Калинка на свою красу, а була дуже гарна. А тут чує голос з криниці:

— Не дивись довго у воду, бо калиною станеш.

Не послухалась дівчина та й зачерпнула водички. І перетворилася в калину, гарний, густий кущ. Зашуміла листям, всіма своїми стеблами-суглобами потяглася до людей, до сонця, вітру, хмар:

— Верніть мені дівочу вроду.

Але ніхто її не хотів слухати, всім було байдуже. Минав час. Якось пролітав мимо журавель, задивився він на калину, зажурену та одиноку. Накинув він на неї червоне намисто і стала вона краща, як була. Так і залишився він з нею до цих пір. Напував її водою і беріг від всього злого. А в народі криниця, журавель і калина — символи краси, добра, вічності природи і кохання.

Гнали турки наших українок-полонянок на чужину. А вночі стали спочивати біля води. Щоб не дісталася краса їхня ворогові, дівчата різали обличчя гострою осокою. Капала дівоча кров, а на тому місці, де це було виростали кущики червоної калини.

І тужила верба над гіркою долею своїх синів і дочок. А калина, овіяна вітром, омита росою, стояла красива та горда. І тільки сонце сміло цілувати її кетяги, червоні, як уста дівочі.